Процесуальні вимоги до OSINT-доказу у світлі ст. 6 ЄКПЛ: аналіз дослідження R. Sheshi (Balkan Journal of Interdisciplinary Research, 2026)

Дослідження, опубліковане у відкритому доступі у журналі Balkan Journal of Interdisciplinary Research у 2026 році, формулює питання загального процесуального значення: чи здатні гарантії справедливого судового розгляду охопити специфіку доказу, отриманого з відкритих джерел (Open-Source Intelligence, OSINT). Автор обстоює позицію про доктринальну достатність гарантій ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — ЄКПЛ) за умови їх предметного імплементування у національні процесуальні системи. Особлива увага у дослідженні приділена контексту країн Західних Балкан, які перебувають у фазі реформування процесуального законодавства, що, за оцінкою автора, створює оптимальний момент для нормативного закріплення вимог до OSINT-доказу.

1. Постановка проблеми: правова природа OSINT-доказу

За даними дослідницької літератури, OSINT забезпечує від 80 до 90 відсотків розвідувального матеріалу, що використовується правоохоронними органами держав — учасниць ЄКПЛ. Водночас процесуальні норми, які регулюють трансформацію такого матеріалу у судовий доказ, у більшості юрисдикцій або відсутні, або фрагментовано розпорошені у нормах суміжного регулювання, створених без урахування специфіки цифрових відкритих джерел.

Дослідження R. Sheshi^[1] (далі — автор) виходить із розмежування, теоретично обґрунтованого, зокрема, у працях F. Sampson^[2] та відомого у науковій літературі як «перехід від розвідки до доказу» (intelligence-to-evidence transition). Розвідувальний продукт має прогностичну природу та допускає невизначеність; доказ — ретроспективну, оцінюється у межах змагальної процедури за критеріями належності, допустимості та достовірності.

Особливістю OSINT-матеріалу є його дуальність: один і той самий акт збору може породжувати обидві категорії інформації одночасно. Подальша процесуальна кваліфікація залежить від способу використання матеріалу, що актуалізує питання щодо обсягу процесуальних запобіжників вже на стадії збору.

ЄСПЛ послідовно відхиляє тезу про автоматичну процесуальну нейтральність публічно доступної інформації. У справі Benedik v. Slovenia (заява № 62357/14, рішення від 24 квітня 2018 р.) Суд констатував порушення ст. 8 ЄКПЛ у зв’язку з отриманням органом досудового розслідування даних абонента за динамічною IP-адресою без належної правової підстави, незважаючи на те, що відповідні технічні дані не вважалися конфіденційними у звичайному розумінні.

2. Особливості OSINT-доказу, що зумовлюють його процесуальну вразливість

Автор виокремлює чотири характеристики OSINT-доказу, які створюють труднощі під час його оцінки у судовому процесі.

2.1. Автентифікація. Скріншот публікації у соціальних мережах без відповідних метаданих не підтверджує авторство, цілісність та контекст висловлювання, обмежуючись лише фіксацією факту відображення зображення на пристрої у певний момент часу. Презумпція надійності комп’ютерних систем, поширена у системах загального права, не має достатнього емпіричного підґрунтя, що було продемонстровано, зокрема, у British Post Office Horizon scandal. OSINT-інструменти за своєю природою є складними програмними системами та підпорядковуються тим самим обмеженням.

2.2. Обмежена відтворюваність. На відміну від традиційних доказів (зокрема, висновку експерта), повторне дослідження OSINT-матеріалу часто є технічно неможливим: дописи видаляються, профілі деактивуються, алгоритми платформ змінюють контекст інформації. Відсутність форензично коректної фіксації у момент збору унеможливлює подальшу незалежну перевірку.

2.3. Алгоритмічна непрозорість. Сучасний OSINT передбачає застосування автоматизованих систем (скрапери, інструменти розпізнавання облич, моделі обробки природної мови, мережевий аналіз). Внутрішня логіка таких систем часто залишається непрозорою, у тому числі для аналітика, який їх застосовує, що ускладнює оцінку доказової цінності отриманого результату.

2.4. Структурна нерівність сторін. На прикладі нідерландської форензичної платформи Hansken M. Galič^[3] демонструє, що сучасні форензичні системи створюють для сторони обвинувачення системну перевагу, не компенсовану наданням стороні захисту додаткового часу. Без доступу до самих інструментів сторона захисту позбавлена реальної можливості провести альтернативний пошук, який міг би дати виправдувальний результат.

3. Стандарти ЄСПЛ як орієнтир для національного правопорядку

Відсутність окремого рішення ЄСПЛ безпосередньо щодо OSINT не означає правової невизначеності: релевантні стандарти сформульовано у дотичних справах.

Yüksel Yalçınkaya v. Türkiye (заява № 15669/20, рішення Великої палати від 26 вересня 2023 р.) — ключове рішення для цілей цього аналізу. Суд констатував порушення п. 1 ст. 6 ЄКПЛ у частині, в якій обвинувальний вирок ґрунтувався переважно на даних із зашифрованого месенджера ByLock, до яких заявник не мав доступу та не міг змістовно оскаржити. Велика палата сформулювала наступні позиції, безпосередньо релевантні для оцінки OSINT-доказу:

• цифровий доказ підлягає реальній змагальній перевірці у судовому процесі;
• національні суди не можуть обмежуватися підтвердженням висновків розвідувальних чи правоохоронних органів і зобов’язані по суті розглянути заперечення сторони захисту щодо автентичності та цілісності доказу;
• стороні захисту має бути забезпечено реальну можливість незалежної експертизи.

Системний характер проблеми Суд констатував із посиланням на ст. 46 ЄКПЛ: на момент ухвалення рішення на розгляді Суду перебувало понад 8 000 аналогічних заяв.

Big Brother Watch and Others v. the United Kingdom (заяви № 58170/13, 62322/14, 24960/15, рішення Великої палати від 25 травня 2021 р.) та Centrum för Rättvisa v. Sweden (заява № 35252/08, рішення Великої палати від 25 травня 2021 р.) — обидва рішення формулюють вимогу «наскрізних запобіжників» (end-to-end safeguards), які мають діяти на всіх стадіях обробки інформації: від санкціонування і відбору матеріалу до зберігання та знищення.

Roman Zakharov v. Russia (заява № 47143/06, рішення Великої палати від 4 грудня 2015 р.) — рішення встановлює вимоги до «якості закону»: правова підстава для негласного збору даних має бути достатньо чіткою, передбачуваною та містити запобіжники від свавілля. Для OSINT ця вимога є особливо актуальною, оскільки у більшості національних правопорядків спеціальна правова підстава для систематичного збору державою відкритих цифрових даних або відсутня, або розпорошена у нормах, створених для інших цілей.

4. Процесуальні вимоги до OSINT-доказу

Спираючись на наведену практику, автор формулює три вимоги, дотримання яких є необхідною умовою використання OSINT-матеріалу як доказу у кримінальному провадженні.

4.1. Розкриття методології. Обов’язок розкриття, розвинутий у справах Rowe and Davis v. the United Kingdom (заява № 28901/95, рішення Великої палати від 16 лютого 2000 р.) та Edwards and Lewis v. the United Kingdom (заяви № 39647/98 та 40461/98, рішення Великої палати від 27 жовтня 2004 р.), охоплює всі відомості, необхідні стороні захисту для перевірки доказу: перелік застосованих інструментів, пошукові параметри, платформи, дати збору, методи фіксації та збереження. Розкриття самих лише результатів без розкриття методології, що їх породила, не задовольняє вимог п. 1 ст. 6 ЄКПЛ.

4.2. Цілісність доказового об’єкта. Принцип рівності сторін у поєднанні з вимогою змагальної перевірки, підтвердженою у Yalçınkaya, передбачає, що сторона захисту має досліджувати той самий матеріал, на який спирається обвинувачення. З огляду на природну змінність відкритих цифрових джерел, виконання цієї вимоги можливе лише за умови форензично коректної фіксації матеріалу у момент збору — зі збереженням метаданих та документуванням ланцюга збереження доказу. Невиконання цієї умови стороною обвинувачення тягне процесуальні наслідки у вигляді зниження доказової цінності матеріалу або, за наявності істотного порушення, постановки питання про його недопустимість.

4.3. Можливість незалежної перевірки. Вимога Yalçınkaya щодо змістовного розгляду національним судом заперечень сторони захисту покладає на суд предметний обов’язок: оцінити технічні процеси, якими доказ створено. Стороні захисту, відповідно, має бути забезпечена реальна можливість призначення альтернативної експертизи того ж матеріалу. Опора на OSINT-доказ за відсутності таких процесуальних умов не відповідає вимогам ст. 6 ЄКПЛ.

Автор підкреслює: жодна з наведених вимог не є новацією щодо чинного стандарту ЄСПЛ. Йдеться про послідовне застосування існуючих стандартів до специфічної категорії цифрового доказу та про їх нормативне закріплення у процесуальному законодавстві.

5. Порівняльно-правовий аналіз: Велика Британія та Нідерланди

Автор аналізує дві усталені правові системи та констатує неповноту регулювання у кожній з них.

У Великій Британії правове регулювання OSINT здійснюється за двома лініями: Закон про регулювання слідчих повноважень (Regulation of Investigatory Powers Act, RIPA) 2000 р. та п’ятирівнева класифікація OSINT, розроблена Радою національних начальників поліції (National Police Chiefs’ Council, NPCC). RIPA було ухвалено до періоду масового розвитку соціальних мереж, що зумовлює його обмежену придатність до сучасних форм збору даних. Класифікація NPCC є операційно деталізованою, проте юридично недостатньо визначеною — частина її положень, як зазначають британські дослідники, навмисно сформульована у загальний спосіб.

У Нідерландах регулювання є більш формалізованим, проте також фрагментованим: збір даних регламентується ст. 339 КПК Нідерландів, а подальша обробка — окремими законами про поліцейські та слідчі дані; ці нормативні шари не інтегровано системно. Додатковою особливістю нідерландської практики є звужене тлумачення ст. 359а КПК Нідерландів щодо виключення незаконно здобутих доказів, через що такі докази виключаються рідко. На прикладі діяльності нідерландського Підрозділу фінансової розвідки (FIU) автор показує, що OSINT-дані проходять кілька стадій обробки поза процесуальними запобіжниками, без судової санкції та без повідомлення особи, після чого використовуються у кримінальному провадженні в умовах, що ускладнюють їх змістовне оскарження стороною захисту.

Висновок порівняння: у жодній з аналізованих юрисдикцій не сформовано процесуальний режим, що повною мірою враховує специфіку OSINT під кутом гарантій ст. 6 ЄКПЛ.

6. Албанський контекст і урок для країн Західних Балкан

Найбільш практично значущою частиною дослідження є аналіз албанського процесуального законодавства та регіональної ситуації. Автор констатує характерну для країн Західних Балкан модель: міжнародні програми технічної допомоги — зокрема, OPDAT Міністерства юстиції США, проєкт Євроюсту в регіоні (Western Balkans Criminal Justice), Другий додатковий протокол до Будапештської конвенції про кіберзлочинність — посилюють слідчу спроможність, тоді як процесуальна інфраструктура залишається без істотних змін.

КПК Республіки Албанія містить загальні норми про докази: ст. 149 (визначення доказу), ст. 151(3) (заборона використання незаконно здобутих доказів), ст. 152 (принцип вільної оцінки доказів). Законом 35/2017 ст. 149(2) було доповнено залишковою нормою (також у ст. 8/а), яка дозволяє суду приймати будь-який доказ, не врегульований окремою нормою закону, у разі його релевантності для справи. Ст. 191/а, 208/а, 299/а та 299/б, введені Законом 10054/2008 на виконання Будапештської конвенції про кіберзлочинність, регулюють лише докази у справах про злочини у сфері інформаційних технологій і не охоплюють основну масу проваджень, у яких OSINT відіграє роль (організована злочинність, корупція, відмивання коштів). Закон 10273/2010 про електронні документи поширюється переважно на цивільно- та адміністративно-правові відносини і не вирішує процесуальних питань допустимості цифрового доказу у кримінальному провадженні.

У результаті спеціальних вимог щодо надійності, прозорості методології, автентифікації та ланцюга збереження цифрового доказу албанське процесуальне законодавство не містить, передаючи відповідні питання на розсуд суду в рамках принципу вільної оцінки доказів.

Цю ситуацію автор кваліфікує як структурну асиметрію: посилення слідчих можливостей системно випереджає розвиток процесуальної спроможності судів та сторони захисту щодо перевірки і оскарження складного цифрового доказу. У справах албанського антикорупційного органу SPAK (Special Anti-Corruption Structure), де OSINT міг би відігравати дедалі помітнішу роль, суди — за професійним спостереженням автора — недостатньо оснащені для оцінки складного цифрового матеріалу, тоді як прокуратура отримує відповідну технічну підготовку через міжнародні програми.

На цій підставі автор формулює орієнтир для країн Західних Балкан, що перебувають у фазі реформування процесуального законодавства: теперішній момент є оптимальним для нормативного закріплення трьох наведених у дослідженні вимог до того, як практика їх застосування сформується у спосіб, що ускладнить подальшу гармонізацію зі стандартами ст. 6 ЄКПЛ.

7. Висновки

Дослідження R. Sheshi обґрунтовує позицію щодо доктринальної достатності гарантій ст. 6 ЄКПЛ для регулювання OSINT-доказу у кримінальному процесі за умови їх послідовного застосування та нормативного закріплення вимог щодо специфічних аспектів такого доказу.

Основні позиції автора:

• чинна практика ЄСПЛ (Zakharov, Big Brother Watch, Benedik, найвиразніше — Yalçınkaya) містить достатні стандарти для регулювання OSINT-доказу, які потребують предметного імплементування у національне процесуальне право;
• три процесуальні вимоги, що випливають із цієї практики (розкриття методології, форензично коректне збереження у момент збору, доступ сторони захисту до первинних даних для незалежної перевірки), доцільно розглядати як необхідні умови допустимості OSINT-матеріалу;
• для країн Західних Балкан, які перебувають у фазі реформування процесуального законодавства, теперішній момент є оптимальним для нормативного закріплення цих вимог.

Неврегульованість наведених питань на нормативному рівні створює, за оцінкою автора, ризик ситуації, у якій формальна відповідність процедури вимогам ст. 6 ЄКПЛ не супроводжуватиметься реальною можливістю сторони захисту оскаржити доказ, на якому ґрунтується обвинувальний вирок.

Примітки

^[1] Реніс Шеші (Renis Sheshi) — аспірант юридичного факультету Університету «Барлеті» (Тирана, Республіка Албанія), автор аналізованої статті. Дослідження виконано з опорою на професійний досвід автора у судовій системі Албанії.

^[2] Фрейзер Сампсон (Fraser Sampson) — британський дослідник у галузі поліцейського права і безпеки, автор основоположних робіт із розмежування розвідувального та доказового використання OSINT: Sampson, F. (2016). Following the breadcrumbs: Using open source intelligence as evidence in criminal proceedings. Springer; Sampson, F. (2017). Intelligent evidence: Using open source intelligence as evidence for serious crime. The Police Journal, 90(1), 55–69.

^[3] Маша Галич (Maša Galič) — нідерландська дослідниця кримінального процесу та цифрового нагляду, авторка аналізу форензичної платформи Hansken та структурної нерівності сторін у нідерландському кримінальному провадженні: Galič, M. (2021). De rechten van de verdediging in de context van omvangrijke datasets en geavanceerde zoekmachines in strafzaken. Boom Strafblad, 2(2), 41–49.

Джерело: Sheshi, R. (2026). Open-Source Intelligence and the Right to a Fair Trial: Balancing Investigative Efficiency with Procedural Guarantees. Balkan Journal of Interdisciplinary Research, 12(1), 134–150. DOI: 10.2478/bjir-2026-0012. Відкритий доступ, ліцензія CC BY-NC 4.0.